«Самореалізація особистості шляхом впровадження інтерактивних методів роботи у навчально-виховний процес на уроках основ здоров’я»

 Сьогодні в Україні спостерігається вкрай важка ситуація стосовно здоров’я сучасної молоді. Окрім багаточисельних захворювань учнів ( захворювання органів дихання, органів зору, органів травлення, серцево-судинні захворювання, гіподинамія тощо) значно зросли показники погіршення психічного  і духовного здоров’я школярів. Переважна більшість сучасних підлітків втратила гуманістичні орієнтири, спрямованість до духовного зростання, сенс життя. Такі показники здоров’я школярів можна пояснити не лише впливом різних негативних чинників, але перш за все недостатньою увагою до питань здорового способу життя дітей і дорослих.

Однією з головних причин такого становища, на мій погляд, є відсутність сформованості в школярів культури здоров’я. більшість учнів навіть не мають уявлення про формування, збереження і зміцнення здоров’я, а також спрямованості на ведення здорового способу життя.

Освіта потребує  інноваційних підходів до вирішення питання  збереження та зміцнення здоров’я громади, особливо учнівської. Тому, основне завдання, яке виникає перед педагогами, психологами, науковцями, практиками – розробка таких педагогічних технологій, які спрямовані на формування особистісних установок на  здоровий спосіб життя, усвідомлення підлітком цінностей здоров’я та вироблення позитивної моделі поведінки.

Одним із шляхів досягнення цієї мети є формування в школярів відповідального ставлення до свого здоров’я та здоров’я людей, що їх оточують, як до найвищих індивідуальних і суспільних цінностей. Стало зрозумілим, що назріла потреба переходу від етапу поінформованості школярів про стан їх здоров’я до етапу формування у них стійкої мотивації щодо здорового способу життя.

Саме урок «Основи здоров’я»  унікальне досягнення сучасної української школи. Він дає дітям шанс запрограмувати своє майбутнє на успіх. Адже  в наш час недостатньо бути лише хорошим фахівцем. Треба набути багатьох навичок: уміти продемонструвати гідність і самоконтроль, високі моральні якості, здатність долати труднощі, уміння спілкуватися, мотивувати і переконувати, працювати в команді й досягти успіху.

    Ці важливі вміння знадобляться не лише у роботі, а й в особистому житті. Толерантність, здатність до співчуття, уміння домовлятися, уникати непорозумінь, конструктивно розв’язувати конфлікти, вести здоровий спосіб життя – це ті важливі життєві уміння, які допоможуть зберегти дітям здоров’я, гармонійно розвиватись і в майбутньому стати успішним, стійким до викликів сучасного світу.

     Досягти цього можна лише за умови ефективного навчання, що приносить задоволення дітям. Саме таким є навчання з використанням інтерактивних технологій.

Інтерактивне  навчання — це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити найсприятливіші, комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуватиме свою успішність, інтелектуальну спроможність.   З англійської "інтерактив" ("іпегасі") означає: "іпіег" - взаємний; "асі" -діяти. Тобто, інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу.
              Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, висловлювання своєї точки зору стосовно тієї чи іншої проблеми, вміння доказово міркувати, спільне вирішення питання на основі аналізу обставин та відповідної ситуації.

Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів.
Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де учень і учитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання.

Позитивні аспекти інтерактивної моделі: 

1) розширюються пізнавальні можливості учня. 

2) як правило, високий рівень засвоєння знань.. 

3) учитель без зусиль може проконтролювати рівень засвоєння знань учнями.

4) учитель має змогу розкритися як організатор, консультант. 

5) партнерство між учителем і учнями та в учнівському колективі.

Негативні аспекти інтерактивної моделі:

1)на вивчення певної інформації потрібен значний час. 

2)необхідний інший підхід в оцінюванні. 

3) у вчителя відсутній досвід такого способу організації навчання. 

4) нестача методичних розробок уроків з використанням інтерактивних методів.

Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з товаришами, критично мислити, поважати думку колег, приймати продумані рішення.

Такі підходи до навчання не є новими для української школи. Ще в перші десятиріччя минулого століття вони використовувалися і були поширені в практиці української школи. Лабораторно-бригадний і проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі й трудові екскурсії та практики, які застосовували в ті часи, були передовим словом у світовій педагогіці.
Використання цих методів і форм навчання в окремих школах давало непогані результати, вони знайшли підтримку у багатьох учителів. Проте їх запроваджували без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення, експериментальної перевірки. Як наслідок, з'явилися певні проблеми й ускладнення: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, нераціональне використання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу навчання. Згадані методи були визнані непотрібними. І вже з 30-х років XX ст. українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, з панівною стандартизацією й уніфікацією засобів, форм і методик навчання.
Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського, у творчості вчителів-новаторів 70-80 рр. XX ст. Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, С. Лисенкової, у теорії розвивального навчання. Однак у радянські часи творчість окремих педагогів була винятком.

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав: 

 Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам 'ятаю. 

Те, що я роблю, я розумію. 

Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання.

Те, що я чую, я забуваю. 

Те, що я бачу й чую, я трохи пам 'ятаю. 

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. 

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. 

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.
Процес навчання потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активності у цьому процесі. Мало пояснити, розповісти, продемонструвати. Справжнього результату можна досягти лише за допомогою інтерактивного навчання.

Технологія інтерактивного навчання - така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть у процесі пізнання: 

- кожен учень має конкретне завдання, за виконання якого він повинен публічно прозвітувати; 

- від діяльності кожного учня залежить якість виконання поставленого перед групою завдання.

Технологію від методики відрізняють два "принципових" моменти: 

- гарантія кінцевого результату; 

- проектування майбутнього навчального процесу.

Ефективне застосування інтерактивних технологій передбачає використання таких видів роботи як:

-  Робота в парах   (сприяє позитивному ставленню до навчання, розвиває вміння пристосуватися до роботи в групах, підготовлює ґрунт для широкого і ефективного застосування інтерактивних технологій.) 

Вона дуже ефективна на початкових етапах навчання.

За умов парної роботи всі діти в класі отримують можливість говорити, висловлюватися. Робота в парах дає учням час поміркувати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона розвиває навички спілкування, вміння висловлюватися, критично мислити, переконувати, вести дискусію. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують багато часу.

- Робота в малих групах  - карусель, акваріум, змінні (ротаційні)трійки, «два-чотири-всі разом». Ця технологія є ефективною для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь вести дискусію.

-  Дерево рішень –є варіантом роз’язання конкретної проблеми. Допомагає дітям проаналізувати та краще зрозуміти механізм прийняття складних рішень.

-      Незакінчена пропозиція,«мікрофон» - дає змогу розвивати в учнів зв’язне мовлення, власні висловлювання, порівнювати їх з іншими, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

-      Мозковий штурм – це такий метод вирішення проблеми, коли всі учасники розмірковують над однією і тією самою проблемою.

-      Рольова гра - «Аукціон ідей», «Поле чудес», імітаційні ігри.  Тут розпочинається невимушене спілкування з колективом, досягається висока активність учнів, взаєморозуміння між вчителем і учнем. З допомогою гри можна досягти міцного засвоєння знань, а також одержати можливість перевірити знання і вміння під час роз’язання ігрових завдань.

-      Дискусія, дебати

-      Свічка – стимулює пізнавальну діяльність і самостійність учнів, коли вони всі активно взаємодіють між собою.

Чимала кількість нещасних випадків, які трапляються з дітьми на уроках та в  позаурочний час, загибель та травмування учнів через необачне та безпечне поводження на дорогах, на воді, з пожежонебезпечними, вибуховими та іншими речовинами вимагають від педагогічних працівників більш сумлінної та відповідальної роботи.

Для рішення цього завдання необхідно підготувати учнів до дій у надзвичайних ситуаціях, раціональних, ефективних, психологічно і морально обґрунтованих дій, тобто сформувати готовність до творчої діяльності в будь-якій екстремальній ситуації.

Необхідно вчити дітей та підлітків ефективно використовувати адаптаційні можливості організму в ускладнених умовами існування (викликані природними факторами, аваріями, катастрофами тощо), переносити підвищені фізичні та психологічні навантаження, переборювати втому, стресові стани.

Під час  навчальних занять з «Основ здоров’я» проводиться комплекс бесід з попередження  усіх видів дитячого травматизму, що мають на меті забезпечити учнів знаннями і уміннями, сформувати переконання, що необхідно кожній людині для збереження життя та здоров’я людини,виробити вміння надавати першу медичну допомогу потерпілим. 

Постійно намагаюся підготувати дітей до дій у небезпечних ситуаціях, навчити способів їх упередження, бажання оберігати своє здоров’я. Під час планування своїх занять використовую ділові ігри, тренінги, ситуаційні завдання, круглі столи тощо, на які запрошую представників медичних установ, ДАІ, працівників пожежної охорони.

На уроках учні вчаться аналізувати причини нещасних випадків, складати оптимальні моделі безпечної поведінки в конкретних ситуаціях. Набуті навички можуть стати основою для безпеки, що базується на конкретних знаннях, на почутті міри й розуміння загальної логіки: «передбачати небезпеку, за можливості уникати її, за необхідності – діяти». Саме з цією метою використовую ситуаційне навчання, метод аналізу конкретних ситуацій, моделювання раціональної поведінки. Школярам необхідні вміння розв’язувати стандартні та нестандартні задачі, що вимагають незалежного і оригінального мислення та винахідливості.

У кінці семестру та навчального року, перед канікулами концентрую увагу на питаннях попередження дитячого травматизму. Також  проводжу комплекс бесід із запобігання дитячого травматизму («Перша допомога у разі удушення отруйними тваринами», «Безпечне літо», «Уміння триматися на воді – запорука безпеки», «Умій допомогти!», «Правила поводження з електроприладами» тощо),  метою яких є дати школярам знання, вміння, переконання, необхідні кожній людині для збереження життя і здоров’я. Учні мають бути підготовлені до дій у небезпечних ситуаціях, знати способи запобігання їм.

Основний результат отримання знань, умінь і навичок – це засвоєння учнями мінімальних вимог до безпечного життя молодої людини, незалежно від того, чим вона буде займатися в майбутньому.

Отже, безпека життєдіяльності дитини – це не просто сукупність знань, це – стиль життя.